Анна Бондаренко:
«Сформувати культуру волонтерства в Україні»

Їй 22. Сім років вона волонтерить. Три з них — координує тих, хто прийшов допомагати. За її плечима десятки соціальних проектів, партнерство з благодійними фондами, некомерційними організаціями та міжнародними спільнотами. Зранку вона може піти на каву із радником Міністерства економічного розвитку та торгівлі, удень — пообідати із Жаданом, а ввечері — вигадати черговий проект, який вдосконалить роботу організацій із волонтерами. Уся ця сила та енергія ховається в одній тендітній дівчині — Анні Бондаренко — ідейній натхненниці та лідерці Української Волонтерської Служби, неурядової організації, що розвиває волонтерський рух в Україні.
Я розвиваю волонтерство в Україні з егоїстичних причин. Мені хочеться жити, одружуватись, народжувати дітей, створювати проекти. І було б чудово, якби місце, де я все це робитиму, було комфортним. Я хочу жити в ефективній країні.

Коли мені було 15 років, я стала фіналісткою програми обміну FLEX. Це програма, за якою щороку більше 200 підлітків навчаються в США, проживаючи рік у звичайній американській родині. До цієї програми я нічого не чула про громадський активізм та волонтерство. Рік в Америці став трансформаційним, адже там я вперше побачила, що мої дії можуть мати великий суспільний вплив.

Найбільше Америка вразила саме волонтерством. Виявилося, що воно там повсюди. Дорогою до школи діти бачать бігборди із закликами підтримати притулок для тварин або допомогти ветеранам. У школі на них чекає щонайменше 5−8 клубів, задіяних у волонтерській діяльності. А на урок історії можуть завітати волонтери, що працювали з архівами. Волонтерство є частиною буденного життя. Воно таке ж звичне, як і походи до кіно або церкви.

Волонтерська спільнота стала для мене родиною, що за будь-яких обставин допоможе чи просто вислухає. Коли я повернулась в Україну, мені захотілося чогось подібного. Тому я почала впроваджувати волонтерський рух тут.

У мене навіть не постає питання «жити в Україні чи ні». Я буду жити тут з двох причин. По-перше, комусь потрібно створювати цю країну. А по-друге, тут величезна кількість можливостей. Людина, що хоче розвиватися знайде їх у будь-якому секторі: громадському, бізнесовому чи державному. Створити «своє» в Україні набагато легше, ніж на Заході. Адже там усі інституції вже сформовані, а тут ще є шанс зробити щось велике. Особисто мені хочеться запровадити рух, котрий залучатиме людей до активності та розвиватиме волонтерство.
В Україні вплив громадянського суспільства стає критичним у 2013 році. Волонтерство із площини непублічної адресної допомоги стає одним із головних слів для країни. До допомоги долучається величезна кількість людей: діти, підлітки, студенти з батьками, люди старшого віку беруть участь у волонтерських проектах. Психологи працюють з військовими, що повернулися з фронту. Кожен шукає свій спосіб допомогти.

Водночас спостерігається зміна ставлення до громадської активності. За останньою статистикою, волонтерським та громадським організаціям довіряє близько 54% українців. Це надзвичайний рівень довіри, пов'язаний з високою ефективністю волонтерських рухів. Разом з тим, волонтери стикаються з низкою проблем: втомою, вигоранням, відчуттям постійної тривоги та відсутністю компетенцій, необхідних для професійної роботи.

Я бачу роль Української Волонтерської Служби у тому, аби формувати культуру волонтерства. Створювати простір довіри та співпраці, якісної роботи та допомоги, будувати розуміння між тими, хто хоче допомогти, та організаціями і людьми, яким ця допомога потрібна.

Ми не координуємо волонтерів замість організацій та не виконуємо функцій івент-агенції. Ми навчаємо волонтерів ефективній допомозі, а організації— менеджменту. Це не просто, це повільніше, але у довгостроковій перспективі ефективніше.

Нам важливо, скільки людей спробує себе у волонтерстві, скільки отримає позитивний досвід, скільки після цього стане активними у громадському житті. Звичайно, ця активність може бути різною: від «я перестаю кидати сміття на вулиці» до «я створюю проект допомоги онкохворим». Але усе це про свідомість.

Основна мета — зробити волонтерство доступним. Волонтерство для школярів, волонтерство для студентів, волонтерство для пенсіонерів, волонтерство для експертів. Волонтерство для всіх.

Ми прагнемо сформувати культуру волонтерства в Україні.
Ми прагнемо показати, що бути волонтером може кожен, незалежно від статі, віку, політичних чи релігійних уподобань та інших ярликів, зробити волонтерство доступним як у великих, так і у малих містах, а також допомогти молоді знайти свій шлях у волонтерстві.
Ми розвиваємо волонтерство для того, аби підвищити якість життя в Україні зусиллями кожного громадянина. Адже ніхто не буде вирішувати наші проблеми замість нас.
Анна Бондаренко отримала нагороду Top 30 Under 30 від KyivPost
Василина Чумаченко
волонтерка Української Волонтерської Служби
Катя Акварельна
Фотографиня, волонтерка Української Волонтерської Служби
Як тобі матеріал?
Нічого нового.
Цікаво!
Надихнуло волонтерити!
Поширити!
Інші статті