Чому волонтерство важливіше університетських клопотів?

Історія нашої SMM-чарівниці, Дарки Закревської, про те, як волонтерство відкриває нові можливості далеко від першого плацу Могилянки.
Як почалася твоя історія в Українській Волонтерській Службі?
Випустилася з УАЛу [Українська Академія Лідерства], усе літо каталася по ФРІ і МНК таборам, форумах і тому подібному, а у вересні це плавно закінчилося, бо почалося навчання. Щоправда, замість інавгураційної лекції в університеті я поїхала на волонтерство в Лисичанськ, а весь вересень волонтерила на інтелектуальних іграх, антикорупційних фестивалях і ще чомусь там [посміхається], але все одно це було не те. Вихідні — круті та цікаві, це нові люди, корисний досвід, а протягом тижня — університет, де доволі нудно.

В УАЛі захопилася соціальними проектами і відчувала, що дуже хочу знову творити щось схоже. Тоді натрапила на анонс — УВС шукає копірайтерів. Що таке УВС тоді не знала, але зацікавилася, погуглила, заповнила анкету. Згодом мені прийшло тестове завдання. Пам'ятаю, що мені дуже не хотілося його робити [посміхається]. Дедлайн завдання був у день, коли я відлітала в Іспанію на молодіжний обмін Еразмус+, тому думала я, очевидно, не про тестові завдання. Проте все ж виконала його і вже в Іспанії отримала лист, що мене запрошують у команду. Навіть робила там уночі, бо весь день ми були зайняті на програмі, перше «справжнє» завдання —пост для Facebook.

Коли повернулася до України, то все закрутилося — пости, дизайн, знайомство з командою вживу, навчання, розвиток і задачі, які раніше я навіть не уявляла як виконувати.
Одного дня просто «психанула» і вирішила, що треба з цим зав'язувати, бо 4 роки прогулювати і чіплятися за те, в чому не бачу для себе користі, не хочу.
Що тобі дав УВС, чого ти не могла отримати від навчання у Києво-Могилянській академії?

Мені ніколи не хотілося жити по стандартному ланцюгу школа-універ-робота. Якось не моє, завжди відчувала. З університетом не пощастило, або я просто не вгадала. Наче Могилянка, але мені на парах було нудно. Те, що нам розповідали — суха теорія з книжок. Розповідали теж так собі, а практики взагалі жодної.

Можливо, справа у спеціальності, вона нова — всього четвертий рік існує. А, можливо, у мені чи в УАЛі, що задав доволі високі очікування від навчання. Хоча мені не було цікаво в університеті навіть до навчання в УАЛі, тому "звинувачувати" його не буду.

Я двічі кидала Могилянку: першого разу після 3 тижнів навчання взяла академічну відпустку заради навчання в УАЛі, а другого разу провчилася 3 місяці, після чого взагалі покинула. Я не бачила на парах нічого для себе корисного. А от в УВС на практиці буквально за кілька тижнів навчилася будувати PR-стратегію, створювати лендинги, робити e-mail розсилки, дизайнити, разом з командою оновила сайт.

В останні тижні навчання багато прогулювала пари. Можна ж пропустити одну пару і замість цього зробите щось практичне і корисне для проекту? І ще одну пару теж можна пропустити, там все одно не цікаво, марна трата часу. А одного дня просто «психанула» і вирішила, що взагалі треба з цим зав'язувати, бо 4 роки прогулювати і чіплятися за те, в чому не бачу для себе користі, не хочу.
Твої топ-3 порад для тих, хто не може зрозуміти себе, наважатися покинути університет, почати нову діяльність.
Спочатку треба знати чітко, що університет — не твоє. Або конкретна спеціальність. Кидати просто так, бо вчитися лінь — це не те. Це я так кажу, що просто психанула і пішла [посміхається], але насправді думала про це постійно, а останній місяць особливо серйозно. Зважувала за і проти, шукаючи аргументи. Думала, до чого це призведе через рік, через 4 роки.

У багатьох, особливо старших поколінь, кинути університет асоціюється з чимось типу «життя собі зламати». Це не так. Точніше, це може бути так, а може й ні. Для другого ти маєш точно знати, хто ти, що вмієш робити, що будеш робити і куди йти далі.

Це і є друга порада — знати, що ти хочеш робити та уявляти, як цього досягти. Для цього спочатку можна зайнятися волонтерством і спробувати себе у різних ролях. Таким чином зрозумієш себе, набравшись нового досвіду. А вже тоді кинути університет. Це як спалити за собою міст: у тебе не лишається варіанту відкласти все на 4 роки і просто сидіти на парах. Треба реалізовувати все, що собі напридумував/-ла.

Морально підготуватися. Не всі зрозуміють. У декого цей ланцюжок у голові дуже глибоко сидить.

Мені пощастило. Я дуже переймалася, що мене не зрозуміють, але батьки мене підтримали. Як і брат, і найближчі друзі, які навіть раділи і вітали мене. Проте загалом зрозуміють не всі, до чого треба підготуватися морально. Переконати всіх навколо не вийде, але треба знати, як «захистити» себе. Потрібно вірити у правильність свого рішення настільки, щоб ніхто не зміг змусити тебе засумніватися чи пошкодувати. Тобто бути впевненим/-ою у собі та своєму рішенні настільки сильно, наскільки люди зі стереотипами впевнені, що кинути університет — «зламати собі життя».
Кинути університет — це як спалити за собою міст: у тебе не лишається варіанту відкласти все на 4 роки і просто сидіти на парах.
Що тебе мотивує?

Мотивують результати: матеріальні, які можна побачити, відчути. Як от люди, які прийшли на подію. Їхні відгуки. Проект, на який волонтерів з Рівного надихнув наш флешмоб у Facebook.

Команда надихає, адже відчуваєш, що усі горять тим, що роблять. Надихають можливості дізнатися щось нове. Зараз можу робити те, що раніше і уявити не могла або думала, що це дуже важко.

Бачу свій ріст і це круто.

Лу Мартинець
Фотографиня Української Волонтерської Слуби
Поліна Гоч
Журналістка та фотографиня Української Волонтерської Слуби
Як тобі матеріал?
Нічого нового.
Цікаво!
Надихнуло волонтерити!
Поширити!
Інші статті
Підтримай зміни!
Українська Волонтерська Слуба розвиває волонтерський рух заради позитивних змін в Україні. Ми допомагаємо людям долучитись до вирішення соціальних проблем та самим творити зміни, які вони хочуть бачити у країні. Підтримай зміни, підтримуючи нас!