«Найяскравішим було відчуття, що поруч — свої»: волонтерки розповідають про зміни після ретриту
Єгор Кузьмін
«Я думала, що недостатньо зробила, щоб бути тут», — перед ретритом казала собі Ксенія Самойлич, яка вчора отримала нагороду УП100 за роботу її ініціативи «Швейна рота».
Зі схожими думками приїжджали в гори й інші 25 волонтерів/-ок, але в згодом усі в один голос сказали, що відчули великі зміни та відпочили. Українська Волонтерська Служба продовжує розповідати історії змін тих, хто віддається допомозі іншим.
Читайте яким був наш попередній ретрит у матеріалі. А ми щиро дякуємо Фонду демократії Тайваню, завдяки якому ці зміни можливі.
Ксенія Самойлич, очільниця волонтерської ініціативи «Швейна рота»
Я керую ініціативою, яка створює адаптивний одяг для поранених захисників, захисниць і цивільних.
Відчула, що мені потрібен ретрит у момент, коли відкрила найбільший збір цього року. Паралельно було багато нових партнерських проєктів, відправок, пакування, постійної комунікації — і я зловила себе на думці, що хочу в гори, хочу тиші й простору без людей.
Єдине, що лякало, — разом зі мною їхали ще 25 волонтерів, і я думала, що доведеться багато спілкуватися з незнайомими. Але група виявилася настільки вдалою, що ми дуже швидко порозумілися й почувались так, ніби знайомі давно. Ми навіть почали закривати волонтерські запити одне одного, ще перебуваючи там.
Найяскравішим було відчуття, що поруч — свої. Ми почали відкриватися одне перед одним, і прийшло розуміння, що нас об’єднує спільна справа — допомога захисникам і захисницям.
На початку я думала: «Я недостатньо зробила, щоб бути тут». Але приблизно з середини ретриту цей внутрішній тиск зник. Я дозволила собі просто бути.
З практик найбільше запам’ятався урок співу від Саші — ми навіть вивчили дві колядки до Різдва. Пам’ятними були всі підйоми на вершини, а їх було кілька — це створювало спільний ритм. І, звісно, пес Біллі, який приходив до нас у гості. Справжня анімалотерапія.
Дуже сподобався простір, у якому ми жили. Хата-Майстерня — затишна, продумана для великої групи, а господарі пан Василь і пані Оля робили все, щоб нам було комфортно. Погода теж потішила: для середини листопада це було майже дивом. Завдяки цьому я побачила по-справжньому чарівну осінь Косівщини.
Зміни є. Я зрозуміла, що мій відпочинок залежить від мого рішення дозволити собі відпочити. Взяти кілька днів чи навіть годин, вимкнути думки й просто бути — насолоджуватися їжею, теплом, простором і тими активностями, які відбуваються навколо.
Марина Бабченко, співзасновниця благодійної крамнички «Антрісоль»
У «Антрісоль» ми збираємо кошти для військових — через донати або проводимо різні культурні, освітні та екологічні заходи у Горішніх Плавнях та Кременчуці.
Зокрема у жовтні ми проводили у партнерстві з книгарнею-кав'ярнею «Крапля» благодійний книжковий фестиваль «ЛІТЕРА». Це був уже третій наш книжковий фестиваль, тож я знала, якою виснаженню я буду після нього. Коли моя колежанка Софія прислала реєстрацію на ретрит, я взагалі не думала, одразу полетіла заповнювати.
Напередодні я дуже переживала та тривожилася через те, що на декілька днів опинюся у горах з купою незнайомців без можливості поїхати. У мене були флешбеки до травматичного досвіду дитячих таборів. Але врешті наважилась, довірилась і взагалі не пожалкувала!
Ці незнайомці виявилися афігенними людьми! З ними було весело та тепло. Відчувалася підтримка і тотальне розуміння. Не треба було пояснювати якісь волонтерські речі: просто з півслова «Так! У мене так само!». Ми ділилися досвідом: хто як збирав кошти, у кого що працює краще, говорили про «своїх» військових.
При цьому було достатньо простору, щоб набутися на самоті. Наприклад, я не пішла з більшістю зустрічати світанок в останній день, а лишилася на одинці з горнятком кави та думками.
Щодо змін — здається, я стала краще розуміти себе. Дізналася дещо нове про свої способи взаємодії з людьми. Набула нових знайомств. Записала сім сторінок нових ідей для «Антрісолі». А головне – набралася сил!
Відчуваю натхнення створювати нові заходи, допомагати війську ще активніше. А також велику вдячність до тих, хто був на ретриті зі мною, хто організовував, хто надав на це кошти, вдячність Українській Волонтерській Службі!
Галина Бехтер, волонтерка БО БФ «Любов і лють»
Я волонтерка фонду «Любов і лють», який займається допомогою військовим. Ми опікуємось 7-8 постійними бригадами, а також, коли маємо змогу, беремо окремі запити від інших.
Крім цього, маю свій мініпроєкт @knyzhkova_banka, де конвертую книжки в донати. За цей рік вдалося зібрати понад 130 тисяч грн на допомогу ЗСУ.
Я волонтерю 364 дні на рік і давно вже жартувала (чи ні), що працюю за межею вигорання. Але цієї осені мій стан погіршився і я шукала будь-яку можливість відпочити або хоча б змінити картинку. Випадково побачила анонс ретриту й одразу ж заповнила заявку, бо знала, що якщо відкладу — не зроблю цього.
Лише після відбору, я зрозуміла, що зробила, і навіть думала відмовитись. Але рада, що до цього не дійшло. Мені потрібен був цей відпочинок.
Спочатку на ретриті я шукала тиші, хотілося побути на самоті. Завдяки турботі господарів Хати-майстерні та м'якій програмі мені вдалось дійсно видихнути, сповільнитись і розслабитися. А з цього стану вже будувати нові зв'язки, адже компанія колег на ретриті виявилась дуже комфортною.
Хочу відзначити роботу нашої фасилітаторки пані Анастасії, якій вдалося створити простір, який не тиснув, а підтримував. Завдяки їй я надихалась людьми, проєктами та ідеями.
Остаточно щасливою мене зробили кілька походів у гори й величезний сусідський пес, який прибігав до нашої хатинки за порцією обіймашек. Коли я вперше верталась з хребта до хати, посміхалась від внутрішнього відчуття наповненості. Не пам'ятаю, коли таке було востаннє до того.
Після повернення додому продовжую підтримувати зв'язок з новими знайомими волонтерами. А мій психологічний стан став набагато краще. Здавалося б, усього чотири дні в горах, а наче кілька сеансів у психотерапевта! Плекаю в собі нове відчуття.
Дізнавайтеся більше історій у нашому Instagram.