Volunteer Management Camp. Розмови поза панельними дискусіями.
Чому волонтерство в зоні АТО
не для кожного?
Олександра Дворецька, засновниця фонду «Восток SOS», розповіла, як починалася робота організації та в чому її особливості.
Volunteer Management Camp — місце зустрічі активістів, готових ділитися власним досвідом і незалежною думкою. Серед них — Олександра Дворецька, засновниця фонду «Восток SOS», яка здійснює допомогу внутрішнім переселенцям зі Сходу та Криму.
Ці виклики стають більш складними, комплексними.
Чи змінилася структура та мета організації разом зі змінами в країні, від 2014-го й дотепер?

Широко ми свою місію залишаємо незмінною: намагаємося подолати негативні наслідки збройного конфлікту, окупації Криму. Просто ці виклики стають більш складними, комплексними. Якщо на початку нам здавалося, що те, що ми повинні робити, це просто взяти й терміново на два-три місяці знайти місце для людей, де б їм пересидіти та що б поїсти. Багато хто орієнтувався на те, що їхні діти підуть у школу вже в Луганську та Донецьку. Проте коли цього не сталося, літо закінчилося Іловайськом, то стало зрозуміло, що є потреба в оформленні дітей до дитячих садочків, шкіл, а дорослих — на постійну роботу. Таким чином кожен з нових напрямків організації виникав тому, що ситуація була саме такою.
Перший напрямок, який з'явився у серпні 2014-го року, був створений для відновлення життя міст, які до того були захоплені бойовиками. У Фейсбуці є досі сторінка «ВостокSOS. Освобожденные города». Загалом ми не мали нічого, окрім голого бажання.

Я пам'ятаю, спочатку ми зібрали їжу: хтось дав мішки з крупами, хтось консерви. Потім ми сказали: «Окей, ладно. Ми вже зібрали, чого потрібно. Тепер треба тільки машина». Першого разу ми догрузили машини військових, а згодом наш друг запропонував купити авто для нашої та його організації, мовляв, віддасте гроші, коли вони у вас будуть. У результаті він ні разу не користувався цією машиною, а ми ще навіть кошти не віддали. А ця автівка виручає нас до сьогодні. На ній ми проїхали більше сотні міст уздовж лінії розмежування в Донецькій, Луганській області.
Загалом ми не мали нічого, окрім голого бажання.
«ВостокSOS» — це реагування на потреби, кожен напрям починався не як проект, а як волонтерство.
Більш серйозні напрями виникли слідом за подіями: людей почали брати в полон. Наш колега потрапив у полон 25 травня, коли були президентські вибори. Він просто не сподобався на якомусь блокпосту. Ми задіяли всі можливі засоби, звільнили його за чотири дні, а він досі не реабілітувався.

Ми зрозуміли, що є ще сотні схожих людей, родичі яких розгублені. Нас 50, зі зв'язками в громадському секторі, але й ми не можемо нічого вдіяти, то як діяти звичайним людям? «ВостокSOS» — це реагування на потреби, кожен напрям починався не як проект, а як волонтерство.

Єдиний серйозний кістяк, що ми мали, — декілька людей з правозахисного центру «Поступ» з Луганська, а також я і двоє наших юристів із Криму. «Восток SOS» — волонтерська організація, яка вже стала професійною і залучає нові сили.
Яка особливість невеликих містечок окупованої території?

Справді, не працюють соціальні мережі, найефективнішими залишаються приватні контакти, зв'язок по телефону. Кожен захід краще робити в два кола: спочатку проінформувати, що саме буде, поспілкуватися з людьми особисто й зрозуміти, чи варто їх запрошувати, а друге — це співставити час. Офіс у Сєвєродонецьку починає працювати о восьмій ранку, а після четвертої вечора там нічого не відбувається.

Треба враховувати такі місцеві нюанси, бо взимку блокпости працюють до 17-ої години. У нічний час ніхто вже не виходить з дому. У Києві це важко уявити. Часто до нас звертаються партнери, мовляв, ми запланували захід, а люди не подаються. А ти просто бачиш, що вони починають об 11:30 реєстрацію, о 12.00 початок, планують завершити о 18-ій… це не працюватиме.
Кожен захід краще робити в два кола: спочатку проінформувати, що саме буде, поспілкуватися з людьми особисто й зрозуміти, чи варто їх запрошувати, а друге — це співставити час.
Як ви працюєте з місцевим населенням та про що говорите?

Щодо людей я вважаю цілком правильним інвестувати зусилля для тих, хто на лінії розмежування. Я не бачила жодних студентів, які хочуть із Харківської чи Київської області поїхати на Луганщину навчатися, скоріш усі навпаки їдуть звідти. Ніхто, окрім військових чи працівників служби безпеки, не планує там будувати кар'єру. Ми так і кажемо активним людям: «До вас ніхто не захоче їхати, тільки від вас залежить якість життя (зрозуміло, що не мир)».

Думають, наче після Революції Гідності там усе змінилося. Ні, там сидять такі ж корупціонери, яких треба контролювати, чого можна досягти лише зусиллями місцевих спільнот. Бо ті, хто приїжджає на один-два семінари не прослідкують, що школи так і не відремонтовані, що котлован для створення нової системи опалення так і стоїть розкопаний. Без локальної активності життя не зміниться.

Ми іноді сваримося з такими великими гарними організаціями, де всі чудово говорять англійською (проте іноді не знають ні російської, ні української: тобто з місцевими взагалі не спілкуються), приїжджають на броньованих білих машинах, якось там працюють, великі кошти витрачають, а потім забирають геть. І нічого не залишається, окрім гуманітарної допомоги, яку вони роздали.


Наша позиція така, що навчити місцевого активіста втілювати проекти важливіше, ніж робити їх самим. Ми найбільше працюємо в Луганській області, бо вона найменш доступна, там дуже мало організацій. Я завжди жартую, що якби ми балотувалися в Луганській області на вибори, то могли б виграти.
Ми завжди повторюємо людям, що все залежить тільки від них самих. Ми стаємо поряд із ними, що для нашої команди дуже важливо (більшість також внутрішньо переміщені особи). Ми для них свої: не ті, хто приїхали навчати життю, а ті, які поруч з ними намагаються допомогти.
Ми змагаємося за кожну ініціативу, за міста щастя.
Волонтер — це не маленька дитина. Він сам повинен оцінювати ризики.
Чи може організація гарантувати певну безпеку волонтера?

Гарантувати безпеку волонтеру в нашій країні ми не можемо. Можна мінімізувати певні ризики: ми не беремо людей, які бояться. Очевидно, що це бажання людини, яка повинна чітко розуміти, куди, навіщо вона їде. Деякі попереджають: «Ми їдемо в Северодонецьк, але далі — ні», а деяким за програмою європейського волонтерства передбачено кілометраж приближення до лінії зіткнення (це їхнє право).

Волонтер — це не маленька дитина. Він сам повинен оцінювати ризики. У будь-якому разі, коли ти їдеш на Схід, то будеш спілкуватися на блокпостах із військовими, у тебе перевірятимуть документи, де повинна бути й витримка, й етика, й готовність до будь-чого (дві години в черзі, перевірка особистих речей). Є активності, які можна робити в Києві, у Сєвєродонецьку, де є можливість проводити час із дітьми/дорослими, проводити для них майстер-класи, лекції. Проте якщо хочеш побачити населення, постраждале внаслідок конфлікту, допомогти їм, то треба бути готовим.
Як діє організація, якщо волонтер раптово відмовляється від відповідальності, яку поклав на себе власноруч?

Були випадки, коли люди залишались у певному населеному пункті, а інша частина місії рухалася далі. У кожного є своє стоп-слово. Волонтер повинен розуміти, що їде командою, і якщо раптом він передумає в дорозі, то його просто висадять на вокзалі.

Ніхто нічого не передбачає наперед. Погана інфраструктура, розбиті дороги, холодна погода — важка логістична складова. У деяких містах немає, де погрітися, і водночас немає людей. Тоді ти розумієш, що найближчі чотири години ти будеш мерзнути і пити чай з термосу.

Виклики є. Тому ми специфічна організація. Можливо, «Восток SOS» не є першим, куди потрібно звернутися людині, яка відчула потребу творити добро? Деякі не готові підписувати контракт на три роки, проте відчувають у собі можливість долучитись до волонтерства — ми даємо це. Проте ми не дуже інклюзивні, у нас високі вимоги. Перш за все, це готовність людини відповідати за власне життя. Ніхто не буде в процесі бойових дій інструктувати як лягати на підлогу чи не лягати, бігти чи не бігти.
Поліна Гоч
Журналістка Ukrainian Volunteer Service
Олександра Черниш
Фотографиня Ukrainian Volunteer Service
Інші статті
Підтримай зміни!
Ukrainian Volunteer Service розвиває волонтерський рух заради позитивних змін в Україні. Ми допомагаємо людям долучитись до вирішення соціальних проблем та самим творити зміни, які вони хочуть бачити у країні. Підтримай зміни, підтримуючи нас!
Підтримай зміни!
Ukrainian Volunteer Service розвиває волонтерський рух заради позитивних змін в Україні. Ми допомагаємо людям долучитись до вирішення соціальних проблем та самим творити зміни, які вони хочуть бачити у країні. Підтримай зміни, підтримуючи нас!