Чому волонтерство важливіше університетських клопотів?
Історія нашої SMM-чарівниці, Дарки Закревської, про те, як волонтерство відкриває нові можливості далеко від першого плацу Могилянки.
Як почалася твоя історія в UVS?
Випустилася з УАЛу [Українська Академія Лідерства], усе літо каталася по ФРІ і МНК таборам, форумах і тому подібному, а у вересні це плавно закінчилося, бо почалося навчання. Щоправда, замість інавгураційної лекції в університеті я поїхала на волонтерство в Лисичанськ, а весь вересень волонтерила на інтелектуальних іграх, антикорупційних фестивалях і ще чомусь там [посміхається], але все одно це було не те. Вихідні — круті та цікаві, це нові люди, корисний досвід, а протягом тижня — університет, де доволі нудно.

В УАЛі захопилася соціальними проектами і відчувала, що дуже хочу знову творити щось схоже. Тоді натрапила на анонс — UVS шукає копірайтерів. Що таке UVS тоді не знала, але зацікавилася, погуглила, заповнила анкету. Згодом мені прийшло тестове завдання. Пам'ятаю, що мені дуже не хотілося його робити [посміхається]. Дедлайн завдання був у день, коли я відлітала в Іспанію на молодіжний обмін Еразмус+, тому думала я, очевидно, не про тестові завдання. Проте все ж виконала його і вже в Іспанії отримала лист, що мене запрошують у команду. Навіть робила там уночі, бо весь день ми були зайняті на програмі, перше «справжнє» завдання —пост для Facebook.

Коли повернулася до України, то все закрутилося — пости, дизайн, знайомство з командою вживу, навчання, розвиток і задачі, які раніше я навіть не уявляла як виконувати.
Одного дня просто «психанула» і вирішила, що треба з цим зав'язувати, бо 4 роки прогулювати і чіплятися за те, в чому не бачу для себе користі, не хочу.
Що тобі дав UVS, чого ти не могла отримати від навчання у Києво-Могилянській академії?

Мені ніколи не хотілося жити по стандартному ланцюгу школа-універ-робота. Якось не моє, завжди відчувала. З університетом не пощастило, або я просто не вгадала. Наче Могилянка, але мені на парах було нудно. Те, що нам розповідали — суха теорія з книжок. Розповідали теж так собі, а практики взагалі жодної.

Можливо, справа у спеціальності, вона нова — всього четвертий рік існує. А, можливо, у мені чи в УАЛі, що задав доволі високі очікування від навчання. Хоча мені не було цікаво в університеті навіть до навчання в УАЛі, тому "звинувачувати" його не буду.

Я двічі кидала Могилянку: першого разу після 3 тижнів навчання взяла академічну відпустку заради навчання в УАЛі, а другого разу провчилася 3 місяці, після чого взагалі покинула. Я не бачила на парах нічого для себе корисного. А от в UVS на практиці буквально за кілька тижнів навчилася будувати PR-стратегію, створювати лендинги, робити e-mail розсилки, дизайнити, разом з командою оновила сайт.

В останні тижні навчання багато прогулювала пари. Можна ж пропустити одну пару і замість цього зробите щось практичне і корисне для проекту? І ще одну пару теж можна пропустити, там все одно не цікаво, марна трата часу. А одного дня просто «психанула» і вирішила, що взагалі треба з цим зав'язувати, бо 4 роки прогулювати і чіплятися за те, в чому не бачу для себе користі, не хочу.
Твої топ-3 порад для тих, хто не може зрозуміти себе, наважатися покинути університет, почати нову діяльність.
Спочатку треба знати чітко, що університет — не твоє. Або конкретна спеціальність. Кидати просто так, бо вчитися лінь — це не те. Це я так кажу, що просто психанула і пішла [посміхається], але насправді думала про це постійно, а останній місяць особливо серйозно. Зважувала за і проти, шукаючи аргументи. Думала, до чого це призведе через рік, через 4 роки.

У багатьох, особливо старших поколінь, кинути університет асоціюється з чимось типу «життя собі зламати». Це не так. Точніше, це може бути так, а може й ні. Для другого ти маєш точно знати, хто ти, що вмієш робити, що будеш робити і куди йти далі.

Це і є друга порада — знати, що ти хочеш робити та уявляти, як цього досягти. Для цього спочатку можна зайнятися волонтерством і спробувати себе у різних ролях. Таким чином зрозумієш себе, набравшись нового досвіду. А вже тоді кинути університет. Це як спалити за собою міст: у тебе не лишається варіанту відкласти все на 4 роки і просто сидіти на парах. Треба реалізовувати все, що собі напридумував/-ла.

Морально підготуватися. Не всі зрозуміють. У декого цей ланцюжок у голові дуже глибоко сидить.

Мені пощастило. Я дуже переймалася, що мене не зрозуміють, але батьки мене підтримали. Як і брат, і найближчі друзі, які навіть раділи і вітали мене. Проте загалом зрозуміють не всі, до чого треба підготуватися морально. Переконати всіх навколо не вийде, але треба знати, як «захистити» себе. Потрібно вірити у правильність свого рішення настільки, щоб ніхто не зміг змусити тебе засумніватися чи пошкодувати. Тобто бути впевненим/-ою у собі та своєму рішенні настільки сильно, наскільки люди зі стереотипами впевнені, що кинути університет — «зламати собі життя».
Кинути університет — це як спалити за собою міст: у тебе не лишається варіанту відкласти все на 4 роки і просто сидіти на парах.
Що тебе мотивує?

Мотивують результати: матеріальні, які можна побачити, відчути. Як от люди, які прийшли на подію. Їхні відгуки. Проект, на який волонтерів з Рівного надихнув наш флешмоб у Facebook.

Команда надихає, адже відчуваєш, що усі горять тим, що роблять. Надихають можливості дізнатися щось нове. Зараз можу робити те, що раніше і уявити не могла або думала, що це дуже важко.

Бачу свій ріст і це круто.

Лу Мартинець
Фотографиня Ukrainian Volunteer Service
Поліна Гоч
Журналістка та фотографиня Ukrainian Volunteer Service
Інші статті
Підтримай зміни!
Ukrainian Volunteer Service розвиває волонтерський рух заради позитивних змін в Україні. Ми допомагаємо людям долучитись до вирішення соціальних проблем та самим творити зміни, які вони хочуть бачити у країні. Підтримай зміни, підтримуючи нас!
Підтримай зміни!
Ukrainian Volunteer Service розвиває волонтерський рух заради позитивних змін в Україні. Ми допомагаємо людям долучитись до вирішення соціальних проблем та самим творити зміни, які вони хочуть бачити у країні. Підтримай зміни, підтримуючи нас!