Я знайшла свою рідну людину: історія телефонної волонтерки
Волонтерка проєкту «Мій телефонний друг» ділиться своїм досвідом, змінами та особливостями телефонного волонтерства.
Кожен з нас час від часу потребує підтримки. Інколи під час її пошуків ми направляємось до тих людей, від яких зовсім не очікуємо отримати необхідне розуміння. Історія Марʼяни Гасяк та пані Галини яскравий приклад цієї взаємопідтримки. Незнайомі жінки об'єдналися не тільки телефонними розмовами на відстані сотні кілометрів, а й своїми серцями, цілковитим прийняттям почуттів одна одної.
Марʼяна Гасяк
Волонтерка проєкту «Мій телефонний друг»
Попри дуже різні бекграунди, мови, життєві досвіди й все інше, я розумію, що вона мене завжди підтримує. Розумію, що не хотіла б більше ні з ким так спілкуватися, бо тут я знайшла свою людину.
21 січня у нас був ювілей — 3 роки спілкування, і знову це нагадала Галина Сильвестрівна: вона в мене така — всі свята нагадує. Ми підтримуємо зв'язок постійно, і досі ні разу не бачились, але нам це не шкодить. Вона завжди запитує, яка я є зараз, бо часто експериментую із зачісками, і я їй розказую.
Але спочатку, як це було.
— Як розпочалася ваша історія?
Я завжди відчувала, що маю волонтерити, але волонтерство — страшне слово, бо думала, що це стрибок із зони комфорту, ще й безплатно, ще й не знати, що там з тобою робитимуть.
Все-таки наважилася — мені було цікаво. Пам'ятаю, це була осінь, можливо, листопад. Я заповнила анкету, відправила, і отримала перший контакт — було дуже страшно, бо не знала, чого очікувати. Зателефонувала. Погано пам'ятаю, але з тою людиною в нас не склався контакт, ми поговорили буквально кілька хвилин. Тоді вже в січні я поїхала додому на свята і вирішила все-таки ще раз написати, може, є якась інша людина. Тоді мені дали контакти Галини Сильвестрівни. Я їй подзвонила вперше 21 січня 2021 року і від того часу ми підтримуємо стосунки — мінімум один раз на тиждень.
— Як би ти описала підопічну?
Фантастична жінка! Це одна з найцікавіших людей, яких я коли-небудь зустрічала в житті. Вона перевернула моє уявлення про спілкування з людьми старшого віку. У мене було упередження, що я, як волонтерка, слухатиму, як у неї все погано. Тепер вона слухає, як погано все в мене, бо в неї завжди добре (сміється).
Чому кажу «фантастична жінка»? Бо насправді у неї складні життєві обставини. Вона дуже мало розповідає про себе, хоч знайомі 3 роки. Тож родовід розказати не можу, але знаю, куди вона їздила, які плаття носила — Ба була «модниця», любила і любить солодке — в нас це спільне. Та й загалом цікава людина: любить мистецтво, картини, музику. Ми співаємо, читаємо вірші, спілкуємось. У мене завжди була мрія співати, але вважала, що недостатньо добре вмію. Тепер я маю для кого співати. Вона така жінка з характером: любила пофліртувати, щось розказувати цікаве, вдягалася дуже гарно і мала пристрасть до всяких брошечок. Вона мене питає, що вдягну, коли ділюсь, що завтра маю пару в університеті. І я їй розказую в деталях, що я вдягаю.
— Чи є момент, за який ви особливо завдячуєте Галині?
Мені здається, що попри наше різне минуле й все інше, ми дуже схожі за характером. У мене була ситуація в житті, коли потрібно було прийняти складне рішення. Я вирішувала, чи продовжувати робити те, що хочу, чи заради близької людини пожертвувати своїми бажаннями. Розмовляла тоді з Галиною Сильвестрівною, і вона сказала, що мала таку ж ситуацію в житті. І обрала не себе, через що пожаліла: зараз вона у складній ситуації й тих людей, заради яких багато чим пожертвувала, нема поруч.
Можу сказати, що це були ті слова, які мене змусили задуматися. Вважаю, що прийняла правильне рішення завдяки їй.
Це людина, що мала багато складнощів у своєму житті, і ніколи про це не ділилась. Не зважаючи на це вона вміє мріяти, вміє запалювати, яка каже: «Ти хочеш поїхати в Норвегію? Все, я хочу, щоб ти мені подзвонила з Норвегії».
Я завжди вважала, що старші люди «приземлені» до життя: не мріють, втрачають здатність бачити щось, що просто подобається. Так буває, що ми маємо упередження, а потім зустрічаємо одну людину, яка ті упередження розбиває. В мене такою людиною стала Галина Сильвестівна. Я їй дуже вдячна, бо допомогла змінити ставлення до людей. Галина Сильвестрівна унікальна, і таких людей не багато. У ній є ця іскра до життя, яку в собі стільки не бачу.
— Чи є щось, чого навчились у підопічної?
Я думала, що коли тобі погано, ти маєш проживати це на максимум, але відкрила для себе можливість змінити фокус на щось інше. Цього навчила вона: якщо зараз я себе почуваю не дуже добре, то замість того, щоб читати сумний вірш, я прочитаю веселий. Замість того, щоб поговорити, чому мені погано, я помрію про те, де б мені могло бути добре. Це якась така філософія життя, якою вона мене «заразила».
Попри дуже різні бекграунди, мови, життєві досвіди я розумію, що вона мене завжди підтримує. Не знаю, наскільки мені вдається підтримувати її, але пазлик склався, і я розумію, що не хотіла б більше ні з ким новим ще спілкуватися на проєкті, бо тут я знайшла свою людину.
Це якась магія — знайти цікаву людину та мати можливість з нею спілкуватися. Все, що звучить романтично, все одно проходить через буденність і звичайне життя. Я дуже рада, що спробувала, наважилася, написала вдруге. Через спілкування можу бачити дуже цікаві для себе речі, які навіть не очікую.